* * *
О, этот смрад! О, это тленье! —
Да что им свет, да что им высь;
Теперь другое назначение
Для тела кончившего жизнь.
Теперь оно лишь биомасса
И разложения среда.
Да, жизнь материи погасла,
И вырастет здесь лебеда.
Растения гибнут и каменья
В огромном городе, в глуши...
Дай Бог, чтоб не коснулось тление
Моей, твоей, ничьей души.
* * *
Мы свой выдумываем мир,
Чем удаляемся в мир сказок,
В том мире путь наш очень вязок,
Зияет всюду масса дыр.
На большее не хватит нас,
Не наше это, братцы, место —
Месить надуманное тесто,
Пойдёмте лучше на Парнас.
* * *
Солнце начищено медное,
Туч коротка строка.
Травам нельзя расти медленно,
Ибо их жизнь коротка.
ИГРОК
А что оставишь ты в наследство?
Две табуретки, стол и шкаф,
Крючки для рыбной ловли, лески,
Квитанцию на мелкий штраф.
Пучки исписанной бумаги,
Которыми истопят печь,
Иль место им найдут в овраге,
Едва успеешь в землю лечь.
Видать писатель ты не очень:
Напрасно ворошил слова:
Был этим делом озабочен,
О, бедная ты голова!
Отправь тебя в Канаду, в Чили,
И там себе набил бы рог.
И там игра б не получилась.
Кого винить? Такой игрок.
* * *
Идёт он узенькою тропкой
Через поля и через лес,
По логу, по низине топкой.
Идёт он в ожидании весь.
Идёт домой, идёт с надеждой,
Тепла он чувствует нужду.
Ведь он такой же добрый, нежный;
А дома непременно ждут...
Мы все идём, идём с пелёнок —
В заоблачный, далёкий дом…
И ты придёшь туда, потомок.
Потомок, ты придёшь потом.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
